Частина 1: Вступ ло економічної теорії 

Частина 2: Фундаментальні поняття ринкової економіки та ринкова інфраструктура 

Тема 2-4

Тема 4: Ринкова (рівноважна) ціна

Рівноважна ціна
Такий стан ринку можливий коли його кон'юнктура характеризується на графіці точкою Е (рівновага), що лежить на перетині кривих попиту і пропозиції. Тоді при даній кількості товару Q* максимальна ціна, за якої можуть собі дозволити придбати його покупці (ціна попиту PD), співпаде з ціною, мінімально прийнятною для продавців (ціна пропозиції PS), що і означатиме встановлення на даному ринку єдиної стійкої рівноважної ціни P*, за якої і продаватиметься й купуватиметься рівноважна кількість товару Q*.

У аналітичному вигляді, використовуючи зворотні функції попиту і пропозиції, це можна записати так:

Важливо відзначити, що при цьому ні у тієї, ні у іншої сторони не буде бажання змінити дану ситуацію: спад цін нижче рівноважної стане невигідно не тільки продавцям, але і покупцям, оскільки скоротить кількість пропонованого товару, а зростання ціни вище за рівноважний рівень не влаштує ні покупців, ні продавців, оскільки зменшить об'єм товару, що є об'єктом купівлі. Виходить, що при вказаних відхиленнях ціни від рівноважного

Такий стан ринку можливий коли його кон'юнктура характеризується на графіці точкою Е (рівновага), що лежить на перетині кривих попиту і пропозиції. Важливо відзначити, що при цьому ні у тієї, ні у іншої сторони не буде бажання змінити дану ситуацію: спад цін нижче рівноважної стане невигідно не тільки продавцям, але і покупцям, оскільки скоротить кількість пропонованого товару, а зростання ціни вище за рівноважний рівень не влаштує ні покупців, ні продавців, оскільки зменшить об'єм товару, що є об'єктом купівлі.

Тема 2-3

Тема 3: Пропозиція та її чинники

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар.
Зростання величини пропозиції товару при збільшенні його ціни обумовлене в загальному випадку тією обставиною, що при незмінних витратах на одиницю товару із збільшенням ціни росте прибуток і виробникові (продавцеві) стає вигідним продати більше товару. Реальна картина на ринку складніше за цю просту схему, але виражена у ній тенденція має місце.
Фактори, що змінюють пропозицію:

• Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зниження собівартості дозволяє виробникові доставити на ринок більше товарів. Зростання собівартості призводить до протилежного результату — пропозиція знижується.
• Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути.
• Індивідуальні смаки споживачів.
• Перспективні очікування виробників. При прогнозах щодо зростання цін в майбутньому виробники можуть скоротити пропозицію, щоб незабаром продати товар за вищою ціною, і навпаки, очікування падіння цін змушує виробників позбавитись товару якнайскоріше, щоб не зазнати збитків в майбутньому.
• Кількість товаровиробників безпосередньо впливає на пропозицію, оскільки чим більше постачальників товарів, тим вище пропозиція і навпаки, при зменшенні числа виробників різко скорочується пропозиція.

Крива пропозиції. Р — це ціна,

Q — кількість пропозиції.

Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.
Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це витрати виробництва. Як відомо товари, виготовляються фірмами заради прибутку. Наприклад, фірми вирощують пшеницю. Вони вирощують пшениці більше, тому що на даний момент пшеницю вигідно продати, ніж іншу культуру. І навпаки.

Основний чинник, що впливає на рух кривої пропозиції — це технічний прогрес. Новий посівний матеріал, більш ефективніший трактор, краща комп'ютерна програма сівозміни — все це дозволяє фермерові понизити витрати виробництва і змінити пропозицію свого товару. Виробничі витрати — ключовий елемент довготривалої дії на «криву пропозиції».

Закон пропозиції — при інших незмінних чинниках величина (об'єм) пропозиції збільшується у міру збільшення ціни на товар. Фактори, що змінюють пропозицію: Зміни в собівартості виробництва за рахунок цін на ресурси, зміни податків і дотацій, досягнень науки і техніки, нових технологій. Зміни цін на інші товари, зокрема на товари субститути. Індивідуальні смаки споживачів. Перспективні очікування виробників. Кількість товаровиробників Графік пропозиції (крива пропозиції) показує співвідношення між ринковими цінами і кількістю товарів, які виробники бажають запропонувати.

Тема 1-6

Тема 6: Типи економічних систем.

Економічне життя будь-якого суспільства певним чином організоване. Спосіб цієї організації називаємо економічною системою. Розкрити спосіб організації – означає показати, як узгоджується діяльність багатьох суб'єктів економічних відносин, хто є власником виробничих ресурсів та яким чином вони потраплять до виробників, перетворюючись згодом на речі та послуги для споживачів.

Те, що вивчали на попередніх уроках про економічне життя суспільства можна узагальнити таким чином:

• Головна мета виробництва – задоволення різноманітних потреб споживача, що досягається створенням певних благ;
• Створення споживчих благ забезпечується раціональним виробничим процесом. Який передбачає ефективне використання ресурсів;
• Факторами виробництва є земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, які беруть участь у створені продукту.

Тобто головними питаннями економіки є:

• Що виробляти?

Визначає спеціалізацію виробництва, тобто які товари та послуги необхідні для задоволення потреб споживачів.

• Як виробляти?

Визначає найбільш доцільний спосіб виробництва благ за наявності обмежених ресурсів і певних технологій.

• Для кого виробляти?

Пов'язане із орієнтацією на споживача, тобто яким чином розподіляється вироблений продукт.

Спираючись на ці положення, можна зробити висновок, що функціонування будь-якої економіки ґрунтується на русі ресурсів, споживчих благ і доходів, які між собою пов'язані. Такий рух називається економічним кругообігом. Його порушення в будь-якій ланці означає «захворювання» економіки.

Економічна система – це спосіб суспільної організації виробництва та споживання товарів та послуг.

Економічна система України, якщо виходити з формальних ознак, є також змішаною. Адже в ній поряд з державними є недержавні підприємства. Проте особливість Української перехідної економіки як змішаної полягає в тому, що в ній поєднані форми організації виробництва, коріння яких в адміністративній економіці, та форми, які більш-менш повно відповідають умовам ринку.

Головна мета виробництва – задоволення різноманітних потреб споживача, що досягається створенням певних благ; Створення споживчих благ забезпечується раціональним виробничим процесом. Який передбачає ефективне використання ресурсів; Факторами виробництва є земля, праця, капітал, підприємницькі здібності, які беруть участь у створені продукту. Економічна система – це спосіб суспільної організації виробництва та споживання товарів та послуг.

Тема 1-5

Тема 5: Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору.

У розвитку будь-якого виробництва існують межі, спричинені тим, що суспільство володіє лише певним обсягом факторів виробництва, миттєве збільшення яких є недосяжною мрією. Через обмеженість суспільство завжди стоїть перед проблемою, як розподілити ресурси таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайкраще задовольнити потреби людей.

Для характеристики стану використання ресурсів уживають поняття «повна зайнятість» та «повний обсяг виробництва».

Повна зайнятість означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Ресурси недовикористовуються, якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва.

Ефективне використання ресурсів означає, що в економіці країни досягнуто повної зайнятості ресурсів та повний обсяг виробництва.

Ефективність – це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів.

При повному обсязі виробництва розрізняють два види ефективності – розподільна та виробнича.

Розподільна ефективність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів та послуг, які найбажаніші і найпотрібніші для суспільства.

Виробнича ефективність – використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витратами.

Оскільки ресурси обмежені, то зазвичай економіка за повної зайнятості та повного обсягу виробництва не може забезпечити безмежну кількість товарів і послуг. Саме тому люди повинні здійснювати вибір: що виробляти,а від яких товарів відмовитися.

Раціональна людина має підрахувати не лише майбутні витрати, але й витрати невикористаних виробничих можливостей. Це допоможе зробити оптимальний вибір.

Альтернативна вартість (ціна вибору) – вартість найбільш пріоритетного блага, отримання якого стає неможливим при вибраному способі використання наявних ресурсів.

Закон збільшення альтернативної вартості: під час заміни виробництва одного товару виробництвом іншого товару за умови повного використання наявних ресурсів альтернативна вартість виробництва другого товару збільшується.

Проблема вибору передбачає відмову від одних благ на користь інших. Крім того, можливі різні варіанти використання обмежених ресурсів.      Можливі комбінації використання ресурсів для виробництва двох благ зображаються за допомогою кривої виробничих можливостей (КВМ).

КВМ – це лінія, що показує різні комбінації двох благ, які можуть бути вироблені за наявних ресурсів.

Повна зайнятість означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються так, що вони найповніше задовольняють потреби суспільства. Ресурси недовикористовуються, якщо економіка не досягає повного обсягу виробництва. Ефективне використання ресурсів означає, що в економіці країни досягнуто повної зайнятості ресурсів та повний обсяг виробництва. Ефективність – це одержання найкращого результату від використання наявних ресурсів. Виробнича ефективність – використання найсучаснішої технології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів, виробництво товарів і надання послуг із найнижчими витратами. Альтернативна вартість (ціна вибору) – вартість найбільш пріоритетного блага, отримання якого стає неможливим при вибраному способі використання наявних ресурсів. Закон збільшення альтернативної вартості: під час заміни виробництва одного товару виробництвом іншого товару за умови повного використання наявних ресурсів альтернативна вартість виробництва другого товару збільшується. КВМ – це лінія, що показує різні комбінації двох благ, які можуть бути вироблені за наявних ресурсів.

Тема 1-4

Тема 4: Економічний зміст виробництва.

У попередній темі ми розглянули, які існують види потреб. Вони можуть бути задоволені лише там, де є виробництво. Найголовніша мета виробництва – це створення споживчих благ для якнайповнішого задоволення потреб людей. Потреби. Що на перший погляд не залежать від виробництва – потреби в повітрі, питній воді або спілкуванні,- насправді є залежними від виробництва. Адже якість води і повітря – похідні від екологічної чистоти виробничих технологій, а змістовність спілкування людей залежить від розвину тості особливого виробництва – індустрії розваг.

Вивчення економічного змісту виробництва необхідне для тих, хто працює чи готується до трудової діяльності.

Суспільне виробництво – безперервний процес, що постійно поновлюється.
Він включає чотири фази: виробництво – розподіл – обмін – споживання.

• Виробництво – процес створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення потреб людини, для існування та розвитку суспільства.
• Розподіл – розподіл людей за різними видами виробництва.
• Обмін – обмін діяльності між людьми.
• Споживання – споживання благ для задоволення потреб.

Існує розподіл виробництва на первинне, вторинне,третинне.

1. Первинне – засновано на безпосередньому застосуванні того, що дає нам природа (землеробство, лісництво,рибальство, гірничодобувна промисловість…)
2. Вторинне – засновано на первинному та є похідним від нього. Всі галузі обробної промисловості, які створюють засоби та предмети споживання, а також будівництво.
3. Третинне – похідне від первинного та вторинного, - це створення різноманітних послуг, торгівля.

Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це підприємства транспорту, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.

Соціальна інфраструктура – підприємства, які впливають на стан та розвиток індивідууму. Це – охорона здоров'я, фізична культура, освіта, побутове обслуговування, пасажирський транспорт та зв'язок, культура та мистецтво.
Для організації виробництва необхідні ресурси.

• Виробничі ресурси (чинники або фактори виробництва) – основні ресурси, які використовуються у виробничому процесі і впливають на його ефективність.

Розрізняють чотири основні фактори виробництва:

• Природні ресурси (Земля )(ПР) – блага, які  дає людині природа: земля, надра, повітря, вода, деревина.
• Капітальні ресурси (Капітал )(КР) – сукупність засобів виробництва: будівлі, споруди, устаткування, верстати, інструменти, сировина, матеріали, грошові кошти.
• Трудові ресурси (Праця) (ТР)– людина та її здатність до праці, її навички й уміння.
• Підприємницькі здібності (ПЗ) або підприємницький талант – особлива здатність людини координувати решту факторів виробництва та впливати на його ефективність.

Рівень виробництва та його прибутковість визначається показниками ефективності.

Ефективність виробництва – співвідношення результатів виробництва та витрат виробничих ресурсів.

Показниками ефективності використання трудових ресурсів є продуктивність праці (ПП) і трудомісткість (ТМ):

Суспільне виробництво – безперервний процес, що постійно поновлюється. Він включає 4 фази: Виробництво – процес створення матеріальних та духовних благ, необхідних для задоволення потреб людини, для існування та розвитку суспільства. Розподіл – розподіл людей за різними видами виробництва. Обмін – обмін діяльності між людьми. Споживання – споживання благ для задоволення потреб. Розподіл виробництва Первинне – засновано на безпосередньому застосуванні того, що дає нам природа (землеробство, лісництво, рибальство) Вторинне – похідна від первинного, включає всі галузі обробної промисловості, які створюють засоби та предмети споживання а також будівництво Третинне – похідне від первинного та вторинного, це створення різноманітних послуг та товарів, торгівля. Виробнича інфраструктура – сукупність підприємств, що обслуговують виробництво. (транспорту, торгівлі, фінансово-кредитні установи, реклама, тощо) Соціальні інфраструктури – підприємства, які впливають на стан і розвиток індивідууму (освіта, культура, мистецтво) Ресурси Виробничі ресурси (чинники або фактори виробництва) – основні ресурси, які використовуються у виробничому процесі і впливають на його ефективність. Природні ресурси  (земля або ПР) – блага, що дає людині природа. (Земля, повітря, вода, деревина) Капітальні ресурси (капітал або КР) – сукупність засобів виробництва Трудові ресурси (ТР) – людина та її здатність до праці. Її навички та вміння. Предприємецькі здібності (ПЗ) – особлива здатність людини координувати решту факторів виробництва та впливати на його ефективність. Рівень виробництва та його прибутковість визначається показниками ефективності. Ефективність виробництва – співвідношення результатів виробництва та витрат виробничих ресурсів. ПР + КР + ТР + ПЗ = товар

Тема 1-3

Тема 3: Закономірності поведінки споживача.

Так чи інакше, але всі ми змушені ходити по магазинах і робити покупки. Звісно, один віддасть перевагу ковбасі, другий  - рибі, третій – овочам. Що нас при цьому об'єднує? Перед усіма завжди стоїть три питання.

Споживач:

1. Що купити?
2. Скільки коштує?
3. Чи вистачить грошей, щоб зробити покупку?

Якщо виходити лише з власного досвіду, то кожен скаже, що людина у своєму виборі речей і послуг керується своїми доходами. Зіставляючи їх із цінами і власними смаками. Щоб дати відповідь на запитання «що купити?», треба з'ясувати корисність речі для споживача, на запитання «скільки коштує?» - дослідити ціну, а щоб з'ясувати,  чи вистачить грошей, - визначити дохід споживача. Про ціни і доходи ми будемо говорити згодом, а щодо вподобань, тобто корисності, то вже зараз можемо зробити деякі узагальнення.

• У більшості випадків людина поводить себе раціонально, тобто намагається зробити якнайкращим свій добробут.
• Людина керується своєю власною оцінкою нагальності тієї чи іншої потреби.
• Оцінка споживчого блага залежить від запасу або кількості товару, призначеного для споживання.
• Споживач схильний постійно змінювати структуру споживання.

Перелічені положення розроблені представниками одного з найвпливовіших напрямів економічної теорії – маржиналізму.(урок1, табл..)

Товари та послуги задовольняють потреби людини, тим самим вони мають корисність.

Корисність – здатність товару або послуги задовольняти потреби людини.

Корисність – це суб'єктивне поняття, тобто корисність певного товару буде суттєво різною для різних людей (наприклад, окуляри мають величезну корисність для людей з порушенням зору, але абсолютно некорисні для людини з відмінним зором.)

Корисність вимірюється в одиницях, які називаються  ютилями (U).

Загальна корисність (ТU) – корисність, яку одержує споживач від усіх спожитих одиниць товару.

Закон зростаючої загальної корисності полягає в тому, що з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає до певної міри.

Гранична корисність (МU) – додаткова корисність, яку одержує споживач від однієї додаткової одиниці товару.

Закон спадної граничної корисності (Перший закон Госсена) означає падіння граничної корисності у міру придбання споживачем додаткових одиниць певного товару.

Винятки: деякі блага: антикваріат,колекціонування, а також анти блага:алкоголь, наркотики – зі збільшенням споживання мають зростаючу граничну корисність.

Точка насичення – точка, у якій споживач перестає розглядати додаткове споживче благо як таке, що приносить користь.

Споживач схильний максимізувати корисність від споживаних.

Рівновага споживача – це оптимальний вибір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні доходу споживача. Така рівновага передбачає: як тільки споживач отримує даний набір товарів – у нього зникає стимул змінювати цей набірна інший.

Правило максимізації корисності (Другий закон Госсена): полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, за якого остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду товарів, приносила б однакову граничну корисність. Виконується рівність:

Дано количество конфет, общая польза от них. Посчитать границу пользы.

Корисність – здатність товару або послуги задовольняти потреби людини. Загальна корисність (ТU) – корисність, яку одержує споживач від усіх спожитих одиниць товару. Закон зростаючої загальної корисності полягає в тому, що з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає до певної міри. Гранична корисність (МU) – додаткова корисність, яку одержує споживач від однієї додаткової одиниці товару. Закон спадної граничної корисності (Перший закон Госсена) означає падіння граничної корисності у міру придбання споживачем додаткових одиниць певного товару. Точка насичення – точка, у якій споживач перестає розглядати додаткове споживче благо як таке, що приносить користь. Споживач схильний максимізувати корисність від споживаних. Рівновага споживача – це оптимальний вибір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні доходу споживача. Правило максимізації корисності (Другий закон Госсена): полягає в такому розподілі грошового доходу споживача, за якого остання грошова одиниця, витрачена на придбання кожного виду товарів, приносила б однакову граничну корисність.